Подання традиції лози та вина до нематеріальної культурної спадщини

Українське виноробство – це не просто гастрономічний тренд останніх років. Насправді це тисячолітня традиція, яка зараз боронить своє право бути визнаною у світі.

Нині Україна робить важливий крок у збереженні власної ідентичності та готується подати традицію лози та вина до списку нематеріальної культурної спадщини. Йдеться про унікальні місцеві сорти, відновлення старовинних технологій і про те, як звичайна виноградна лоза може стати символом незламності та зв’язку із нашою землею.

Про ініціативу, її перспективи, давність української традиції виноградарства та виноробства, роль місцевих сортів і необхідність збереження цієї спадщини говорили в ефірі Українського радіо, Валентиною Троян.

Чому традиції українського виноробства потрібно зафіксувати як нематеріальну культурну спадщину України, а потім уже і ЮНЕСКО?

Насправді традиція виноградарства та виноробства сягає в століття нашої історії. І ми про це маємо говорити, тому що у світі Україна не асоціюється, на жаль, із виноградарською чи виноробною країною. Ба більше, навіть наші громадяни, співвітчизники не завжди знають, наскільки давньою є традиція лози та вина в Україні.

Тому ми підняли це питання. Я, як виноградар і винороб, разом із багатьма нашими колегами, яких насправді цікавить і хвилює ця тема, вирішили її дослідити та зафіксувати.

Особливо це важливо зараз, коли ми знаходимося у стані війни. Це не просто війна із Росією, а, насправді, війна екзистенційна, коли нашу культуру, культурну спадщину, історію хочуть або знищити, або змінити.

Багато країн мають свої виноробні традиції. В чому особливість українських?

Насправді ви правильно сказали: кожна країна має унікальну традицію винограду та вина, винограду і лози, і виноробство є унікальним у кожній країні.

Нам не потрібно, так би мовити, доводити, що ми маємо щось унікальне. Те, що в нас ця традиція існує і те, що ми є виноградарською, виноробною країною, вже є своєрідною унікальністю.

Тому нам потрібно дослідити, скажімо так, сформувати навіть для себе загальний вигляд того, що в нашому розумінні є традицією лози та вина.

Насправді, якщо ми подорожуємо Україною, звісно, у нас є більш традиційні виноградарсько-виноробні регіони. Це такі, як Одещина, Закарпаття, Причорномор’я, це і Херсонщина, і Миколаївщина, і Запоріжжя.

Але якщо глибше до цього питання поставитися, то, насправді, лоза є надзвичайно традиційною, так само як виноград, по всій території України.

І нам важливо зв’язати саме цю традицію із всією територією України. Тому що, в яку б область ми не поїхали, в який регіон, ми завжди знайдемо елементи на будинках, воротах, бесідках, та навіть біля кожної хати в українських селах, в кожному регіоні є лоза.

Лоза, яка плететься, лоза, яка дає затінок і, звісно, урожай винограду.

Ми маємо це зафіксувати, дослідити також сорти, які є популярними. І ці сорти можуть бути як столовими, так і технічними для виготовлення вина.

Тому ми вирішили назвати традицію лози та вина.

Наскільки давнім є виноробство в Україні? Які перші згадки?

Так, це справді. Є більш традиційні регіони, включно, до речі, з Кримом. У поданні нашої традиції як нематеріальної культурної спадщини до національного переліку ми хочемо закцентувати увагу на окупованих територіях, на тимчасово окупованому Криму. Тому що традиція винограду та лози і вина саме в цій місцевості є надзвичайно глибокою.

Ми знаємо, що греки принесли із собою цю традицію на південний берег Криму. Тому ми хочемо зробити акцент і на цій території, адже саме тут особливо важливо дослідити та зберегти цю традицію.

На жаль, вона руйнується. Носії традиції або виїжджають, або ми не маємо до них доступу.

Але все одно ми знаходимо кримчан. Ми знаходимо тих людей, які можуть передати цю традицію, в кого є якісь згадки, фото, архівні матеріали. І все це ми документуємо.

Хочу сказати кілька слів про нашу команду, тому що команда є надзвичайно професійною, яка вже має досвід подачі традицій до нематеріальної культурної спадщини України.

Це Інститут культури України, це експерти з університету Шевченка, це представники музеїв, наприклад, Болградщини, Інститут Таїрова, Одеський технологічний університет і ще багато-багато хто долучився до цієї традиції для того, щоб її зберегти.

Тому що, насправді, ми навіть у середовищі нашої експертної групи між собою ділимося, що в когось є столітній рушник, на якому вишиті грона винограду, хтось має ще інші докази, хтось посуд глиняний, наприклад, який прикрашений також листям винограду і гронами винограду.

Тому, насправді, ця традиція сягає, за останніми даними та дослідженнями, близько трьох тисяч років. Але я впевнена, якщо продовжувати робити дослідження, то це можна навіть ще глибше копнути.

Як відбувається внесення традиції до національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України? Скільки часу це може зайняти?

Насправді, для того, щоб підготувати досьє до включення до національного переліку, це займає близько року. Ми вже підходимо до завершення цього етапу.

Нам потрібно було, перш за все, дослідити вимоги до цієї процедури, включення до національного переліку. Далі ми почали спілкуватися із громадами, із спільнотами носіїв, із громадськими організаціями, з органами влади, місцевого самоврядування.

Тому що надзвичайно важливо показати, що ця традиція жива. Що це не історичне дослідження, а що це саме та традиція, яка побутує, яка досі розвивається, яка живе в народі, яка передається від покоління до покоління. І що це саме жива традиція.

Тому ми досить плідно співпрацюємо із громадами. Це громади із заходу України. До прикладу, на Закарпатті, зокрема Мукачівський район, долучилися до нас досить активно. Також Ужгородська громада з цього регіону.

Звісно, це Одещина, Бессарабщина. Там громади активно беруть участь.

Але не лише. Тому що є громади, наприклад, і з Черкащини, Полтавщини. Це ті громади, які також підтримують і готові взяти участь, долучитися до фіксації та подання цієї традиції.

Це перший етап. Тобто нам потрібно сформувати, скажімо, таку мережу носіїв, і ми цей процес уже майже завершили. Йдеться про тих, хто не лише цікавиться традицією і досліджує її, а хто є її носіями.

Далі нам потрібно заповнити номінаційне досьє і подати його до національного переліку. Ми фактично завершуємо етап збору листів-згоди. І попередньо у вересні-жовтні ми плануємо подати вже повне досьє.

Хочу ще зауважити, що наша ініціатива шириться в маси. І я дуже вдячна колегам по галузі, які також долучилися, які, скажімо так, у гарному сенсі цього слова, пропагують традицію лози та вина, виноградарства, виноробства, говорять про це, готові також підключитися і проводити різні заходи, форуми.

Тому що це надзвичайно важливо. І, до речі, не лише в Україні, а також і поза межами нашої держави говорити про наші традиції і, перш за все, про їх збереження.

Як визнання може допомогти для представлення української культури та іміджу України у світі?

Наведу один приклад. Я думаю, що це загальновідомий приклад борщу, коли борщ був поданий до нематеріальної культурної спадщини, спочатку національної, а потім і світової, до ЮНЕСКО.

І ми наразі бачимо, яка увага привернута до цього нашого національного продукту, національної страви, яку кожна господиня готує по-своєму, має свій рецепт, можливо, родинний, який передається із покоління в покоління.

Так само із традицією нашого винограду та лози. Ми хочемо перш за все привернути увагу, говорити про те, що в нас є виноград, в нас є лоза, в нас є українське вино, в нас є власні традиції, які з цим пов’язані.

І, насправді, це не лише дасть нам якусь медійність, але й дозволить говорити про проблеми галузі, тому що виноградарсько-виноробна галузь наразі перебуває в досить складному стані.

Наші виноградарі, перш за все, мають боротися зі змінами клімату. Це нестабільний клімат, або посухи, або потім, навпаки, надзвичайно сильні опади, або, як наша зима попередня була надзвичайно холодною, коли вимерзло багато виноградників у центральних і північних регіонах.

Тобто нестабільність клімату дає ще додаткові виклики для того, щоб зберігати нам лозу, зберігати виноградники і зберігати цю традицію. Тому що без наявності самого продукту, самої лози і традиції не буде.

Тому нам потрібно дати можливість виноградарям говорити про свої публічно.Тому що тут не йдеться навіть про алкоголь. Іноді нас звинувачують, що ми пропагуємо алкоголь.

Мова саме про зайнятість, про виноградарство як галузь сільського господарства, яка дає людям можливість працювати на місцях, працювати саме у своїй громаді і не виїздити нікуди.

Чи є державні програми, які допомагають виноробним господарствам функціонувати та зберігатися в умовах війни?

Є програми, які допомагають при посадці нових, при закладенні нових виноградників. Але я вам скажу, що процедура досить складна, тому що я зараз сама також її проходжу.

Процедура складна. І перш ніж ти отримаєш якусь підтримку, тобі потрібно вкласти багато власних коштів.

Є, звісно, програми для фермерів, для аграріїв, звичайні програми, якими кожен з іншої галузі може скористатися.

Є міжнародні донори, які підтримують, наприклад, переробку, тобто виробників вже, виноробів, надають на обладнання або фінансування на саме обладнання. Втім, все одно цієї підтримки недостатньо.

Ми намагаємося також і завдяки нашій ініціативі подання традиції лози та вина привернути увагу держави, міністерства, можновладців до того, що ця традиція є, що у нас є ціла галузь, яка потребує підтримки.

Наскільки інформаційна складова може допомогти українському вину із завоюванням ринків у світі?

Саме цією інформаційною кампанією ми хочемо не лише привернути увагу, але і привернути увагу для цього, щоб підвищити попит на українське вино, на споживання українського вина і, взагалі, продуктів виноградарства як всередині країни, так і зовні.

Перш за все я хочу сказати, що Україна, всередині країни, українське вино має великий потенціал, і ми маємо його розвивати.

На жаль, нам доводиться боротися з імпортним вином, але все більше і більше свідомих наших громадян обирають українське.

І інтерес до українського вина і виноробства, взагалі виноградарства, також зростає і за кордоном.

В європейських країнах багато хто навіть не уявляв, що в Україні може виготовлятися вино. Але яке вино? Високої якості, із місцевих сортів винограду, потенційне, яке також і розвивається, і експериментує.

У нас багато чудових молодих виноробів, які експериментують із новими технологіями виробництва вина і навіть задають тренди.

А чого варті лише наші місцеві сорти винограду? Одеський чорний, Тельті-Курук, Сухолиманський, Цитронний Магарача. Це сорти, які ще не відкриті світу, а світ жадає нового.

Тому, звісно, наша ініціатива подачі до нематеріального культурного списку традиції винограду, лози та вина також приверне увагу і допоможе в тому числі виходити на експортні ринки і все більше привертати нових клієнтів і партнерів, в тому числі.

Кожна деталь з точки зору історії, традиції, культури має значення

Ми маємо підтримувати один одного, ми маємо пам’ятати традиції, всі невеличкі посилання до наших родинних зв’язків, до зв’язків із землею, до зв’язків із тією місцевістю, де ми виросли. Зберігати цю пам’ять і це тепло.

Це саме і є традиція, яку ми хочемо зараз зафіксувати і далі розвивати і знайомити з нею наших людей як в Україні, так і за кордоном.